Як допомогти дитині впоратись зі стресом Наша рубрика присвячена школярам, тому давайте говорити про групи дітей 7-10 років і підлітків 11-14. Старших учнів відносимо до «дорослих». Отож, емоційний стан дитини 7-10 років значною мірою визначається емоційним станом його дорослого. Це той дорослий, який проводить з дитиною найбільше часу і значною мірою впливає на її цінності та картину світу. Говоримо про маму, бабусю, першу вчительку.
Так, добре, коли поряд є чоловіче плече – тато, дядько, брат, хресний, вчитель – але в поточних реаліях, це не завжди так. Тому орієнтуємось на фразу «СВІЙ ДОРОСЛИЙ» Свій дорослий – приклад того, як реагувати на ситуацію: нервувати, панікувати, тримати баланс, завмерти, бігти і под. Життя в період війни - це нетипова ситуація для нашої свідомості, а от підсвідомість тут в курсі.
Підсвідомість знає: чуєш різкий звук, бачиш дим – вмикайся і дій: тіло запускає стресову реакцію, аби впоратись з небезпекою. І як би це дивно не звучало, психіці легше впоратись з ситуацією, коли були реальні причини для тривоги (вибух за 500 метрів), бо тоді тіло реально прожило стрес: людина бігла, ховалась, допомагала іншим. І по завершенню критичної ситуації організм збалансувався: увімкнув реакцію розслаблення, з’явилось відчуття полегшення.
Коли ж людина напряму не проживає критичної ситуації - чує звук сирени, спостерігає за змінами у мапі повітряних тривог, читає про вибухи, і «нічого не відбувається», і так деякий час підряд, як наприклад три доби 10-12 жовтня, стресове напруження зростає, його нема, куди скинути. Організм ввімкнув реакцію «бий або біжи», а ми не можемо ні бігти, ні бити, маємо просто сидіти в укритті і чекати. І ця бездіяльність у стресовій ситуації створює додаткове напруження. Але ж і дорослому як мінімум тривожно. Як може собі допомогти мама- тато- бабуся-вчитель? ⠀
ДО настання критичної ситуації визначити для себе, які речі ви контролюєте, а які лежать поза сферою вашого контролю. І далі – КОНТРОЛЮЄМО і впливаємо на те, що знаходиться у сфері вашого впливу і посильно РЕАГУЄМО, пристосовууємось до того, що ви не вирішуєте. До прикладу: ви не контролюєте, як, коли і куди рашисти пускатимуть ракети. Тут ми можемо лише РЕАГУВАТИ- обирати доступне укриття, тепло одягатись, мати книгу чи гру із собою. Водночас, ви напряму впливаєте на те, щоб мати в телефоні додаток «з сиренами». Значною мірою обираєте, в яких умовах знаходитиметесь під час тривоги: з зарядженим телефоном, грою / книгою / розфарбовкою / планшетом для дитини в тривожному рюкзачку, термосом, доступною їжею. От на це і впливайте. Зосередьтесь на тому, що ви контролюєте – це дуже знижує стрес. Так, ви не будете розслабленою маргариткою, але почуватиметесь менш тривожно. Тепер ГОЛОВНЕ: спокійний, зосереджений дорослий – менш тривожна дитина. Це КРОК ПЕРШИЙ і головний.
КРОК ДРУГИЙ: чим наповнений час дитини в укритті. Чим більше ваша дитина буде зайнята звичними дитячими речами: теревенями, слуханням батьківських оповідань, грою в слова, читанням книги, переглядом відео, крутінням чогось у руках – і при цьому бачитиме, що її дорослий не перевіряє новини кожні 30 секунд- тим спокійніше вона переживе ситуацію. Дитині віком 7-10 років необов’язково знати всі подробиці, що, куди і скільки випустили рашисти.
Вона не зможе це об’єктивно оцінити і почне тривожитись ще більше. Достатньо ваших слів на зразок: «Зараз наше ППО все позбиває, і ми вийдемо звідси». КРОК ТРЕТІЙ: більше тактильного характеру. Взяти на руки, обійняти, гладити голову, сидіти впритул – це заспокоює без слів. До речі, і дорослого також. Підлітки 11-14 років потребують схожої підтримки. Їм можна давати більше інформації, але при цьому зважайте на рівень вразливості вашої дитини. Бо для когось статистика про те, скільки цілей збили наші ППО – просто цікава інформація, а когось «накриє» ще більше.
Підлітки здатні самі собі організувати розваги. І так, дуже часто ці розваги зосереджені навколо гаджетів. Ми, як батьки, хотіли б дозувати час, який діти проводять у віртуальному світі, це вірно. Але ж зараз нетипова критична ситуація. Моя думка: хай краще в особливо напружені дні вони «зависають» в планшеті, ніж поринають у навколишню тривогу. Стосовно тактильності, тут теж варіюється. Гормональний фон підлітка нестабільний: в якісь моменти він хоче обійматись, а в якісь сісти подалі і щоб не чіпали. Ви ж відчуваєте свою дитину, та й завжди можна запитати: «Хочеш я тебе обійму?»
Нам усім страшно, і це нормально. Ми, дорослі, здатні бачити логіку подій, виокремлювати речі, на які ми можемо впливати, і чинити цей вплив. Здатні підготувати затишне «цікаве» укриття дітям. Діти ж в цій ситуації люди залежні: які емоції показуватиме його дорослий, те вони і копіюватимуть. Будьмо мужніми в очах наших дітей! І так, вам також можна брати для себе цікавинки в укриття. Бо ви і є свій Дорослий.