Розмова із вчителем географії української дистанційної школи ТзОВ "Українська дистанційна школа" Оленою Мозіль

 

 

Слово «вчитель» має два значення: «вчити» і «вчитись» – розмова з учителем.

Учителька географії Олена Мозіль, коли вчилась у школі, належала до учнів із синдромом відмінників. Сьогодні вона як тренер задіяна у багатьох проєктах  з підвищення професійного рівня вчителів

Коли почалась велика війна, Олена Мозіль як волонтер почала працювати в Українській дистанційній школі. Для неї слово вчитель означає любити дітей, свій предмет, вчити та вчитись.   

- Як Ви прийшли в професію вчителя, це був свідомий вибір чи випадковість?

Навчаючись у школі, я дуже захопилась географією. Це, вочевидь, стало головним чинником. У моїй родині не було вчителів. Професію вчителя по-справжньому полюбила у міру свого професійного зростання. Але сам предмет «Географія» я любила і люблю надзвичайно, і сподіваюсь, що прищепила цю любов поколінням своїх вихованців.   

 - Де ви здобули вищу освіту?

Спершу я намагалась вступити до Тернопільського педагогічного університету, шансів не було, 1992 року прийшло дуже багато пільговиків. Я вступила на нульовий курс Львівського національного університету ім. І Франка і 1998-го закінчила географічний факультет. Але це ще не вся історія. Під час навчання мене довільно записали у виробничу групу, я намагалась перевестись до педагогів, але мене заспокоїли, мовляв, з дипломом про вищу освіту зможу  працювати в школі. І вже працюючи в школі, під час своїх перших курсів із підвищення кваліфікації, дізналася, що згідно з Законом про освіту 1998 року, – потрібен диплом учителя географії, а не диплом географа. Прийшлось ще раз вступати у Львівський національний університет ім. І.Франка на рідний географічний факультет заради слова «вчитель». Для мене розробили спеціальний курс і через два роки у мене був «червоний» диплом зі словом «вчитель географії».

Окрім того, що ви працюєте вчителем у школі у Верхньому Синьовидному, ви також викладаєте географію в Українській дистанційній школі, котра є унікальним проєктом, покликаним навчати українських дітей у будь-якому куточку світу. З вашого досвіду,  у чому головні відмінності очної та дистанційної форм навчання?  

 Очевидно, відмінності є. У звичайній школі діти кожен день перед твоїми очима, ти бачиш їх емоції та потреби. Тому я ніколи не могла провести два однакових уроки, навіть на двох паралелях одного класу, бо все залежить від того, які перед тобою діти, і як вони сприймають матеріал. 

Натомість Українська дистанційна школа – це інший, дуже цікавий педагогічний досвід. Ми працюємо з дітьми, яких часто не бачимо, бо значна частина з них опрацьовує матеріал самостійно, оскільки з тих чи інших причин не може вийти на зв`язок у визначений час. Це, звісно, накладає свій відбиток на те, як учитель готується до уроку. Скажімо, я намагаюсь так підібрати завдання, щоб дитина змогла їх виконати за умови, коли вчителя нема поряд.  

Українська дистанційна школа була створена у перші дні після повномасштабного вторгнення. Саме завдяки УДШ понад 3 тисячі українських дітей, які рятувались від війни, змогли закінчити у 2022-му навчальний рік. Тоді багато вчителів працювали в УДШ на волонтерських засадах. Як ви долучились до роботи в УДШ?

 Я працюю в УДШ з перших днів її заснування. З Маргаритою В`ячеславівною (Маргарита Носкова – директор УДШ) ми познайомились раніше під час проходження Програми Intel «Навчання для майбутнього». І коли вона  у березні 2022 року подзвонила і сказала, що сотні дітей залишаються поза освітою і чи погоджусь я взяти участь у такому проєкті, то це навіть не обговорювалось - я одразу погодилась. Півроку я та інші вчителі працювали суто на волонтерських засадах. І я щаслива, що завдяки цьому величезна кількість дітей змогли того року закінчити навчання і отримати відповідні документи.             

Розмова із вчителем географії української дистанційної школи ТзОВ "Українська дистанційна школа" Оленою Мозіл https://udsh.info/images/2024/school.jpg#joomlaImage://local-images/2024/school.jpg?width=1200&height=795 Адміністратор